Ми гарно постріляли в банки …не швейцарські!
Літературний тур «Культпохід 2х2» за участю двох швейцарських і двох українських авторів тривав від 4 вересня, охопивши Харків, Київ, Івано-Франківськ та Львів. Його ідея зародилася у березні цього року під час спільного виступу літераторів у Берні на сцені Шляхтгаус-Театру, котрий розмістився у приміщенні середньовічної скоторізки. Тур «Культпохід 2х2» щасливим випадком збігся із початком Четвертого міжнародного літературного фестивалю у рамках Форуму видавців у Львові, а відтак нинішні виступи згаданих поетів стали першими імпрезами фестивалю і форуму.
Репрезентуючи у львівській книгарні «Є» швейцарських гостей, Юрій Андрухович змалював їхню батьківщину, як найдивовижнішу країну Європейського поетичного континенту. «Насамперед вона дивна тим, що єдиної швейцарської літератури не існує. Існують літературні твори, написані громадянами Швейцарії чотирма різними мовами. Доля склалася так, що ми із Сергієм Жаданом володіємо однією із тих мов настільки, що можемо перекладати твори наших колег», – сказав Юрій Андрухович, який із Сергієм Жаданом переклав досі в Україні не публіковані й не перекладені твори Рафаеля Урвайдера і Педро Ленца.
В Україні на усіх літературних вечорах українсько-швейцарського поетичного квартету перехресне читання збирало ущерть повні аудиторії, – і це неабияк приємно здивувало гостей із загадкової країни. За словами Сергія Жадана, можна вже робити якість висновки про тур, який виявив колосальний інтерес з боку публіки до пропонованої поезії.
«Ясна річ, перше що впадає в око, це велика кількість слухачів. Але річ навіть не в кількості, а в якості. Було видно, що людей цікавило те, що звучало. Цікавила поезія наших гостей. Багато хто потім підходив і просив ці тексти. Деякі ці переклади вже з’явилися в Інтернеті, а певні ентузіасти хочуть все це самотужки, у самвидав чий спосіб оприлюднити, видавши збірник. Тому можна резюмувати, що тур не минув марно в плані популяризації швейцарської поезії», – сказав Сергій Жадан, який не проти продовжити кооперативну співпрацю із Педро Ленцом та Рафаелем Урвайдером у вигляді подальших взаємоперекладів та музичних виступів наступного року, бо саме до цього спонукає тепла, відкрита, щира реакція української публіки.
До цього Рафаель Урвайдер додав, що найгірша публіка в Україні є у 10 разів кращою, ніж найкраща у Швейцарії. «У Швейцарії поезія – це щось сухе й інтелектуальне. А тут ми відчули, що вона має чимало спільного із рок-н-роллом. Окрім того ви відкрили для себе, що Україна більша за Швейцарію, бо ніколи ще до того нам не доводилося стільки ночей проводити у поїздах», – пожартував мистецький керівник Шляхтгаус-Театру, а Педро Ленц підтвердив, що відчувши тепле сприйняття публіки, він і його колега відтепер надають перевагу саме українським перекладам власних творів, хоч не розуміють української мови.
«У різних містах читання відбувалося в особливих атмосфера, хоч характер самих міст нам не надто вдалося розрізнити», – сказав Педро Ленц, відзначивши однак, що одні й ті ж тексти у різних містах викликали різну реакцію, і особливо дивним було те, що публіка плескала навіть посередині вірша! Натомість у Сергія Жадана вечори упродовж туру викликали музичні асоціації: «Харкові це було схоже на рок-концерт, у Києві – на джаз, а в Івано-Франківську – на класику».
«Справді, в Харкові все йшло на «ура», викликаючи шумові й сміхові реакції. У моєму рідному місті найбільший успіх мав прозовий твір Педро Ленца, який викликав тишу в залі, що до того відволікав телефонами й фотографами», – підтвердив Юрій Андрухович.
Джазовий композитор Рафаель Урвайдер зауважив, що поезія українською у виконанні Сергія Жадана виглядає, як виступ вокалісти, тому він не проти зробити спеціальний музичний проект, поєднавши тексти і музику.
Цікаво, що проект у висліді не планував жодної збірки, але цікавість читачів до текстів наштовхнула до думки про книжку. «Не хотілося робити якогось буклету, який був би цікавим тільки в межах цих виступів. Натомість, мені здається, що й книга Педро, і книга Рафаеля у перекладі українською були б надзвичайно цікавими і цілком самодостатніми, а відтак мали б якийсь шанс на успіх на українському книжковому ринку. Це хороший стимул доперекладати й зробити гарні книжки. У кожному разі з’ява цих текстів у Інтернеті свідчить про потребу читачів», – пояснив Сергій Жадан.
Самі ж гості нічого не мали проти розміщення перекладів їхніх текстів в Інтернеті. « Це викликає просто захоплення! Інтернет – вільна мережа, і якщо там хтось зможе отримати шанс почитати ці тексти, – це чудово!», – вважає Рафаель Урвайдер. А Педро Ленц, який за словами Андруховича, прийшов у літературу із низів життя, пролетарського світу, що позначилося на багатьох його творах, вважає, що це може спонукати їхніх українських читачів почати вивчати німецьку мову. У кожному разі швейцарські гості зрозуміли, що Україна цілком може оперувати мільйонними тиражами, тоді як на їхній батьківщині успішний наклад є тисяча примірників книжки, при тому що продаж поезії у німецькомовному просторі досить поганий.
«Важко говорити про єдиний швейцарський книжковий ринок: його просто не існує. У німецькомовних кантонах книгарні продають лише книжки німецькою мовою. У французько мовних – лише французькою, в італійських – лише італійською, а в Граубюндені – не тільки ретороманською, бо вона дуже мало розповсюджена, а й іншими. Успіхом вважається вихід книжки в німецькому видавництві, бо це означає її продаж у всьому німецькомовному просторі (Німеччина, Австрія). Є певні бар’єри і всередині Швейцарії: скажімо, на подібний до нашого книжковий форму у німецькомовній частині країни не їдуть італомовні автори й видавці. Насправді не література є тим, що тримає цю країну разом вкупі. Я думаю, що це банківська система, залізниця, армія. Там обов’язкова армійська служба. Ціна, яку швейцарці платять за свій нейтралітет дуже висока: великі кошти інвестуються в армію, боєздатністю й технічним оснащенням якої швейцарці дуже пишаються. Там надзвичайно добре поставлене військо. Але єдиної армійської мови нема. Переважно солдат служить у тій місцевості, де панує його рідна мова. На вихідні усі солдати їдуть додому. У п’ятницю ввечері швейцарські потяги переповнені озброєними до зубів людьми, тому що вони їдуть додому зі своїми автоматами! Це для того, щоб в суботу з вікон власного будинку змогти відстрілюватися, якщо у вихідні на їхню батьківщину нападе якийсь агресор. Коли вони їдуть із цими автоматами додому, то виходячи покурити на перон, залишають зброю у вагоні, й тоді будь-хто сторонній може постріляти із швейцарського автоматичного карабіна…», – розмріявся Андрухович, згадавши, що одна з найприємніших пригод із зброєю була в неділю у Харкові. «Ми повправлялися у стрільбі з пістолета Макарова по банках. Не по швейцарських, а по банках з-під пива».
Тема швейцарських банків, які утримують гроші всього світу, спонукала Педро Ленца побажати Україні, щоб вона також ішла цим шляхом, принаймні всі свої гроші зберігала в Україні, а не поза її межами.
zik.com.ua/ua/news/ 2009/09/09/195617
