]Ранок суботи – настільки ранній, що його ще можна вважати ніччю. Коли в такій ситуації настирливо дзвонить телефон (і не мобільний, а стаціонарний), демони сну моментально перетворюються на демонів дійсності. Після четвертого пронизливого дзвінка наважуєшся відповісти і взяти слухавку, впевнений, що нічого доброго очікувати не слід. Погляд на годинник: шість годин сорок хвилин. Справи погані.
Дівчина кілька разів називає себе, вона з Франківська, музикант, ми знайомі. Вона була на Майдані. "Тут відбувається жах, – каже вона таким голосом, що жах вривається і в тебе. – Нас просто били насмерть, нас топтали і добивали. Ми могли тільки співати гімн, а вони нас катрупили". "Хто такі вони? – запитуєш її. – Бандити?" "Беркут, – каже вона. – Вони хочуть нас повбивати. Це криваве місиво. В Україні такого ще не було. Повідомляйте всіх, кого можете! Тут не було ніякого телебачення, тут не було нікого – нас покинули, а вони нас усіх повбивають!"
Це той момент, коли розумієш – ц
...
Читати далі »
